Винесений у заголовок допису рядок вірша послужив лейтмотивом публічної лекції «Поезія Дмитра Загула як апокаліптична притча про долю України» професора Володимира Антофійчука, яка відбулася в Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї 16 грудня 2025 р. 

Поезія Дмитра Загула, як наголосив лектор, – особливий феномен українського модернізму. У ній історичний досвід України початку ХХ століття осмислюється через апокаліптичну та біблійно-пророчу модель, де конкретні події набувають метафізичного сенсу духовного випробування, суду й очікування воскресіння. Поет, чутливо реагуючи на катастрофи своєї доби, створив притчеву візію історії, яка виходить за межі хроніки й політичного коментаря.

У першій частині лекції професор окреслив світоглядні засади творчості Загула та підкреслив, що його поезія формує автономний духовний простір, у якому історія прочитується як система символів. Уже в ранніх віршах поета з’являється пророча інтонація, пов’язана з біблійними образами Христа й старозавітних пророків, що зумовило апокаліптичний вектор усієї подальшої творчості.

Далі увагу було зосереджено на збірці «З зелених гір» (1918) — початковому етапі формування апокаліптичного мислення поета. Особливе місце посів цикл «На біблійні теми», у якому ідеї пророків Єремії та Осії набули актуального для епохи – і промовистого для сьогодення – звучання. Мотиви вигнання, духовного відступництва та кари «з півночі» були інтерпретовані як символічне передбачення національної трагедії. Біблія в поезії Загула постає не архаїчним текстом, а живим інтерпретативним кодом сучасності.

Збірку «На грані» (1919) лектор потрактував як поетичну фіксацію екзистенційного й історичного зламу. Тут біблійна символіка вже не заспокоює, а стає мовою кризи. Центральним постає мотив межі – між буттям і небуттям, сенсом і порожнечею, вірою й абсурдом. Руйнація «Едемів», падіння ілюзій, духовне осліплення та спокуса чужими культами відображають стан суспільства, що опинилося під загрозою втрати власної ідентичності.

Окремий акцент було зроблено на поезіях «На кровавому дні…», «Напилися червоного вина…», де розгортається тема духовної дезорієнтації й опору чужій ідеології. Більшовицька революція постає тут у формах анти-Євхаристії, духовного одурманення та заміни сакрального ідолопоклонством. У цілому ж «На грані» постає як концептуальний пролог до головної апокаліптичної книги поета.

Кульмінацією лекції став аналіз збірки «Мара» (1919), яку професор визначив як вершину апокаліптичного мислення Загула. Цей поетичний документ «червоного року» інтерпретує події більшовицької навали на Київ у координатах Одкровення Івана Богослова.

Провідним у «Марі» є христологічний мотив: Україна постає як Христос – розіп’ята, зраджена, принижена, але не позбавлена перспективи воскресіння. Образи національної Голготи, мотив «другої Голготи» надають українській історії циклічного трагедійного виміру. Особливо наголошено на символіці Києва як образі внутрішньої зради, духовного падіння та втрати історичної гідності.

Важливе місце в лекції посів аналіз апокаліптичних символів: «червоного звіра», сурм, круків, апокаліптичних коней, а також демонстрацій, зображених як ритуалізований ідеологічний фарс. Ці образи узагальнюють конкретні події до рівня космічної драми, у якій українська трагедія постає частиною всесвітнього апокаліпсису.

Завершуючи виступ, професор підкреслив, що апокаліпсис у поезії Загула не є остаточним кінцем. Це суд і очищення, що відкривають можливість духовного відродження. Фінальні тексти «Мари» містять імпульс віри у воскресіння України, осмислене не як політична подія, а як глибинне духовне оновлення.

У підсумку було зроблено висновок: поезія Дмитра Загула постає як цілісна апокаліптична притча про долю України, у якій біблійні алюзії, христологічна символіка, мотиви зради, суду й воскресіння формують універсальну модель осмислення національної історії. Поет постає не лише свідком своєї доби, а й пророком, який інтерпретує український досвід ХХ століття в горизонті духовного та історичного сенсу.